Силует спокуси
про те, що ми несемо в собі, навіть коли мовчимо.
Коли я створювала цю роботу, я не будувала дерево, я з’єднувала небо і землю. Коріння і крону. Минуле і майбутнє.
Ця робота народилась із гри. Зі спроби відчути жіночність не в крихкості, а в силі, яка не потребує жодних доказів.
Капелюшок, що приховує очі, — це межа. Між публічним і потаємним.
Рука, яка торкається обличчя, — це про вибір: показати себе чи залишитись загадкою.
А червоний — він тут не агресивний. Він гарячий, зрілий, усвідомлений. Це колір не спалаху, а жару.
Це не про флірт. Це про владу. Про свободу бути собою. І знати, що в цьому вже є спокуса.
«Силует спокуси» — блискуче поєднання естетики арт-деко з інтимною психологією жінки.
Робота грає на межі контрастів:
відкритий силует — і закриті очі,
геометрія капелюха — і чуттєвість губ,
стриманий фон — і вибух кольору.
Lunasvit тут створює не образ, а вплив.
Глядач не просто бачить жінку — він починає з нею діалог. Хоче зрозуміти, хто вона. А вона — мовчить. І цим перемагає.
Це полотно — дзеркало внутрішньої незалежності. І тому спокуса в ньому не зовнішня, а справжня.
І після цієї вибухової краси, що тримається на тиші, Lunasvit звернулась до іншої інтимності: до спогаду.
Так з’явилася наступна робота — «Місто мого серця», де блиск змінюється ніжністю, а спокуса — теплом.