Арабеска
чиста форма, ритм, симетрія. У цій тиші витонченість, що говорить голосно.
В «Арабесці» я вперше дозволила собі не шукати сенс, а просто створити красу.
Я хотіла відчути візерунок як дихання. Не головою, а руками. Рух, симетрія, точка за точкою. І світло лягає, як тканина.
Це схоже на молитву без слів.
Я уявляла, як цей візерунок оживає на стіні, у тканині, у шкірі, у погляді.
І зрозуміла: арабеска — це не декор. Це відбиток гармонії. Її не видно в метушні. Але коли все стихає — вона залишається.
«Арабеска» — одна з найбільш декоративно завершених і візуально медитативних робіт Lunasvit.
Вона вийшла за межі сюжету, зупинивши час у симетрії. І дала глядачеві простір не для розуміння, а для вiдчуття.
Це фрагмент нескінченного візерунку, мов вирізаний зі стіни мечеті чи краю шовкової шаллі.
У ній немає початку й кінця. І в цьому — спокій.
Lunasvit створила тут не картину, а мандалу світла.
Кожен перелив, кожна іскра, як мить життя, що стала частиною вічного ритму.
Але в кожному ритмі настає ніч. Така, що не лякає — а зачаровує.
Наступна робота — «Мерехтіння ночі». Там, де темрява — не кінець, а глибина, з якої народжується світло.