Дерево життя
це моя сповідь.
Коли я створювала цю роботу, я не будувала дерево, я з’єднувала небо і землю. Коріння і крону. Минуле і майбутнє.
Для мене це не просто символ. Це — схема. Життя не виростає вгору, якщо немає глибини вниз.
У кожній гілці — вибір. У кожному корінні — історія. У стовбурі — Я, така, якою я стала.
Це робота про зцілення. Про родову силу. Про зв’язок з тими, хто був до нас — і тими, хто ще буде.
Я вклала сюди молитву. І подяку. І цю роботу я не просто зробила — я її відчула до останнього вогника.
«Дерево життя» у виконанні Lunasvit — це сакральний акт візуального єднання.
Вона не просто зобразила дерево, вона створила вісь світу.
Крона і коріння мають однакову вагу, однакову розгалуженість. І це говорить не лише про композиційний баланс, а про глибинне розуміння циклічності.
Робота побудована виключно на світлі: вогники-серця, вогники-пам’яті, вогники-надії.
Це картина-генограма. Це духовне ДНК.
Людина, яка зупиниться перед нею, обов’язково згадає своїх. І зрозуміє, чому вона стоїть саме тут. Саме зараз.
І тоді, коли вкорінення відбулося, Lunasvit зробила несподіваний крок. Вона створила «Силует спокуси». Роботу, де вона дала форму не корінню чи гілкам, а тiням всередині. І зробила це з тією ж самою чесністю.