Крижанi пелюстки
ці квіти не з весни. Вони — з морозу.
Я створювала «Крижані пелюстки» як визнання того, що краса може бути холодною. І в цьому її правда.
Ці пелюстки — не ніжність, а тиша після болю. Вони не тягнуться до сонця. Вони самі світять, бо вистояли.
Це не про цвітіння. Це про пам’ять.
Про те, що навіть у холоді можна розквітнути — якщо дозволиш собі не бути теплою для всіх.
У роботі «Крижані пелюстки» Lunasvit досягає особливої чистоти? як художньої, так і емоційної.
Це не квіти весни, не життя в розквіті. Це — краса, що вижила у холоді.
Структура композиції — вивірена, симетрична, але не статична. Пелюстки, викладені кристалами, ніби застигли у мить, коли мороз торкнувся бутонів, і замість зів’янення вони засяяли.
Lunasvit не боїться тиші. У цій роботі вона відмовляється від яскравих контрастів, залишаючи лише світло на чорному тлі — світло, яке холодне, стримане, але живе.
Глядач не знаходить тут тепла, але знаходить спокій і повагу до витримки.
«Крижані пелюстки» — це елегія витонченості, що не зламалась. Це пам’ятник стійкості, яку часто приймають за крихкість.
І водночас — одна з найніжніших робіт в доробку Lunasvit.
Бо що може бути тендітнішим, ніж краса, яка цвіте не завдяки теплу, а всупереч йому?