Легкість
це не про політ. Це про стан перед польотом.
Коли я створювала цю пір’їну, мені хотілося дати формі відчуття — не маси, не текстури, не фактури. А відчуття дотику вітру.
Я подумки тримала її на долоні. Вона ледве-ледве торкалась шкіри. І в цьому було все: ніжність, делікатність, свобода, прийняття.
Для мене це — нагадування, що іноді не треба боротися, змінювати, доводити. Іноді треба просто стати легким. І тоді тебе понесе.
Усередині цієї роботи — не крик, а тиша. Але така, що зцілює.
«Легкість» — одна з найпоетичніших і водночас найточніших робіт Lunasvit.
Пір’їна, викладена з тонких світлових точок, невагома навіть на візуальному рівні. Вона не лежить на полотні, вона майже летить.
Світло на чорному фоні тут працює як метафора: життя може бути темним, але навіть у темряві можна світити легко.
Це робота про прийняття. Про жіночність у найвищому сенсі. Про силу без напруги. Про міць, яка приходить через довіру до руху.
Це тиша після бурі. Це перше глибоке дихання після сліз. Це мистецтво бути не важким.
І ось, коли легкість вже заполонила простір, прийшов наступний образ — «Дерево життя». Він став корінням до цієї пір’їни. Силою, яка тримає навіть тоді, коли здається, що ти летиш.