Мерехтіння ночі
У цій роботі я хотіла показати, що темрява — не порожнеча.
Вона повна. Вона пульсує. Вона жива.
Я створювала «Мерехтіння ночі» не як ніч — а як дотик до неї. Як той момент, коли ти сидиш у горах, і навколо нічого не видно, але все чутно.
І раптом ти бачиш зірки.
І з кожною наступною — починаєш бачити більше. Бо темрява не поглинає, якщо ти не борешся — а довіряєш.
Це не про страх. Це про спокій.
І про те, як красиво може звучати тиша, якщо вміти її слухати.
«Мерехтіння ночі» — це більше, ніж зображення. Це ніч, яку можна відчути шкірою.
У круглій формі полотна Lunasvit створила візуальний космос: без початку і без меж.
Плавний контур гір, як поріг між світом тілесним і світом невидимого.
Кожна точка — зірка. І водночас — молекула тиші.
Ця робота — про стан, у якому немає нічого зайвого. Немає форм. Лише глибина, спокій, вічність.
«Мерехтіння ночі» — це не про зірки. Це про тебе, коли ти дивишся в небо і нарешті згадуєш, хто ти.
І коли ця ніч уже стала частиною тебе, з неї почало з’являтись світло — холодне, чисте, як подих зими.
Так народилась «Крижані пелюстки» — наступна робота Lunasvit, де світло не гріє, але зупиняє час.